?

Log in

No account? Create an account

Jailhouse Rock українською

Нещодавно записав виконання української версії мойого найулюбленішого рок-н-ролу Елвіса Преслі - "Jailhouse Rock", текст якого я переклав минулого року.
https://soundcloud.com/sekretarevam/bucegarnyi-rock-113022018


В дитинстві мені доводилося прослуховувати цей шедевр в екзотичному форматі "рок на кістках", - так називалися в добу стиляг самопальні записи рок-музики, які робилися на ренгенівських знімках. Наведений запис здійснено 13.02.2108. Я співаю, Дмитро Пауткін грає на клавішних, Володимир Войчишин - на гітарі, він же робив і обробляв запис.


Буцегарний рок.

Дав добро наш хазяїн тюрми,
і зеківський бенд знов почуємо ми.
Ці покидьки не гірше за справжніх зірок
можуть цілу ніч лабати рок.
Цей рок, буцегарний рок!
Забудеш свої нари і строк,
як тільки почуєш цей рок.

Дме в тромбон сивий Мерфі-павук.
На саксі-тенорі – Джонні-малюк.
Ритм-група - то є банда одна.
А на барабанах сам чорт витина
цей рок, буцегарний рок.
Забудеш свої нари і строк,
як тільки почуєш цей рок.

Номер сорок сім каже номеру п’ять:
ти краща з усіх пташок,
що в цій клітці сидять.
Даруй, але тут чоловіча тюрма,
тож танцюймо вдвох, бо дівок нема,
цей рок, буцегарний рок.
Забудеш свої нари і строк,
як тільки почуєш цей рок.

Плаче в’язень в кам’яному куті, -
нема з ким танцювати, бо сиджу в самоті.
Бери стільця, - раду дав наглядач, -
хай і дерев'язі подарує свій кач
цей рок, буцегарний рок.
Забудеш свої нари і строк,
як тільки почуєш цей рок.

Зек каже зеку: - Бачу, маємо шанс!
Поки всіх тримає цей скажений рок-данс,
дременемо звідси. А той йому: - Ні,
я залишаюсь, бо по кайфу мені
цей рок, буцегарний рок.
Забудеш свої нари і строк,
як тільки почуєш цей рок.

Оригінальний текст:

The warden threw a party in the county jail
The prison band was there and they began to wail
The band was jumpin' and the joint began to swing
You should've heard those knocked out jailbirds sing

Let's rock
Everybody, let's rock
Everybody in the whole cell block
Was dancin' to the Jailhouse Rock

Spider Murphy played the tenor saxophone
Little Joe was blowin' on the slide trombone
The drummer boy from Illinois went crash, boom, bang
The whole rhythm section was a purple gang

Let's rock
Everybody, let's rock
Everybody in the whole cell block
Was dancin' to the Jailhouse Rock

Number 47 said to number 3
"You're the cutest jailbird I ever did see
I sure would be delighted with your company
Come on and do the Jailhouse Rock with me"

Let's rock
Everybody, let's rock
Everybody in the whole cell block
Was dancin' to the Jailhouse Rock, Rock, Rock

Sad Sack was sittin' on a block of stone
Way over in the corner weepin' all alone
The warden said, "Hey, buddy, don't you be no square
If you can't find a partner use a wooden chair"

Let's rock
Everybody, let's rock
Everybody in the whole cell block
Was dancin' to the Jailhouse Rock

Shifty Henry said to Bugs, "For Heaven's sake
No one's lookin', now's the chance to make a break"
Bugsy turned to Shifty and he said, "Nix nix
I wanna stick around a while and get my kicks"

Let's rock
Everybody, let's rock
Everybody in the whole cell block
Was dancin' to the Jailhouse Rock

Dancin' to the Jailhouse Rock, dancin' to the Jailhouse Rock
Dancin' to the Jailhouse Rock, dancin' to the Jailhouse Rock
Dancin' to the Jailhouse Rock, dancin' to the Jailhouse Rock
Dancin' to the Jailhouse Rock

Песня "Королевская охота" посвящена Карлу XII. То, о чем поется в песне, вполне могло произойти, скажем, в году 1705-ом, в Польше или Саксонии, во время затянувшегося перерыва между многочисленными сражениями, которые там вел Карл в течение пяти лет. .
Охота была вторым любимым занятием молодого шведского короля, - первым была война. Своего первого медведя Карл застрелил в 11 лет, позже он выходил на медведя с одним копьем или ножом. Впрочем, и на войне Карл часто вел себя как отчаянный охотник, врываясь со своими верными драбантами в самую гущу жестокой схватки.
Без преувеличения этого короля-солдата можно считать земным воплощением бога войны. Несмотря на то, что на войне Карл был жестоким и бесстрашным, ему претило насилие в мирной жизни. Так, он запретил применение пыток, не допускал проявлений религиозного фанатизма, старался по возможности оградить мирное население от грабежей, мародерства
Бытует мнение, что Карл XII был убит наемным убийцей, подосланным тем самым "послом чужой державы", о котором поется в песне. Пуля, выпущенная сзади, пробила ему череп, но инстинкт воина сработал и здесь, - Карл успел схватиться за эфес своей длиннющего палаша, и умер, как и положено воину, с оружием в руках.
И еще об одном герое песни, самом могучем. Это снег, влажный балтийский снег, он сыплется, падает, опадает, покрывая собою всех персонажей, обеляя все сюжеты... Это происходит тогда, когда звучит вокализ: "Пам-па-пара-па-паа..."
Запись 25 мая 2018 г. 

https://soundcloud.com/anatoly-sekretarev/korolevskaya-okhota-25052018

Читать дальше...Свернуть )
За півтора місяця до Нового року Поет зламав ногу. Жити в місті стало незручно, і Поет вирушив в Ялтушків до батьків. Там жилося добре - пилося менше, писалося більше. Але творча самотність врешті-решт обридла, як і той гіпс на нозі. І те, і те треба було знімати. А тут як раз і Новий рік. Таке співпадіння щасливе неможливо відсвяткувати без найкращого друга. Але той зараз жив аж у Боярці. "Нічого, добереться", - подумав Поет, вирушив на милицях по кучугурах до пошти і відправив другові телеграму з запрошенням "на знятіє гіпса". Друг, одержавши телеграму, показав її жінці, та, розчулившись від слова "гіпс", дала 10 рублів на квитки і "все інше" та ще й пів смаженої курки.
Друг вдячно поцілував жінку і рушив. Але не на автостанцію. По-перше, хотілося витрачати гроші не на квиток, а виключно на «все інше», по-друге, хотілося бути не пасажиром руху серед пасажирів руху, а його творцем, водієм, керманичем, Тому друг рушив прямісінько в сарайчик тутешнього кореша, до свого моторолеру "Вятка", який і тоді, у 1985-му, вже був неабияким раритетом. Виводячи здивованого залізного коника, друг з задоволенням відчував унікальність ситуації. І дійсно, така антикварна річ, та ще на ходу, та ще на зимових дорогах України... Тож друг зовсім не здивувався, коли на виїзді з Боярки остовпілий гаїшник віддав йому з переляку честь, - мабуть, бідолазі з похмілля здалося, що бачить марсіянина верхи на луноході.

А що, справді, пара була вражаюча. По-перше, схожа на мобільний унітаз з прикриттям від вітру, сама допотопна "Вятка" - точнісінька копія італійської "Веспи", на якій у рік смерті Сталіна Одрі Хепберн гасала по Риму у фільмі "Римські канікули". По-друге, сам Папа (так Поет називав свого друга, чому? - це зовсім інша велика історія) у блакитному плащі "болонья", який для захисту від морозу він натяг на куфайку, в здоровенних окулярах, з замотаною білим шарфом головою, на якій красувався п'ятилитровий шолом з трипільським розписом (Папа, як, втім, і Поет, захоплювався археологією).

Подорож йшла чудово. "Вятка" економно торохтіла, Папа рахував по стовпах кілометри, відчуваючи у кишені приємну цілістність нерозміняного червонця. Вечоріло. Папа ввімкнув фару. Та спочатку світила добре, але, десь під Сквирою, почала блимати, а потім і зовсім згасла. Мертве око моторолера папу аж ніяк не злякало. Він знав, - ось-ось зійде місяць, і все буде в порядку. Та коли в'їхали в Сквиру, "Вятка" чмихнула і стала біля якогось магазину, як вкопана. Діагноз був схожий на вирок, смертний для подорожі, принаймні удвох з моторолером: полетів карбюратор. Папа блискавично склав план: залишити "Вятку" в магазині, розміняти там червонця і далі їхати на попутках. Але коли він прочитав на магазинній вивісці "Авто-мото-запчастини", то відчув, що диво тільки починається.
Магазин було зачинено, але було чути, що за дверями добрі люди проводжають рік старий. На стук вийшов хлопець з чаркою і огірком в руці для гостя. І коли гість, відмовившись від чарки і привітавшись, запитав "ЧИ Є У ВАС КАРБЮРАТОР ДЛЯ "ВЯТКИ?", хлопець, окинувши оком картину, враз протверезвів, випив чарку сам і, роблячи великі паузи, промовив: "Є... Один карбюратор для "Вятки"... Десять років лежить... Вчора викинув на брухт.... Зараз винесу." Ремонт тривав півгодини, бо полагодили і фару. Ні грошей, ні курки у Папи не взяли, і довго-довго волали йому щось душевне услід.

В цей час у Ялтушкові Поет смажив домашню ковбасу. Стіл було вже накрито. На двох, бо батьки поїхали в Бар у гості. Ось вже й ковбаса досмажилася. Робити не було що. Тільки чекати. Поет взяв зошита і почав будувати перший рядок чергового шедевра: "Знялась хуртовина, і друг мій не їде..." Вірш виходив сумнуватий, але Поет, незважаючи на сум, вперто вірив, а може і відчував, що Папа неминуче наближається, як і Новий рік.
Та коли стрілки дзигаря з гирею майже підповзли до місця своєї святкової зустрічі, Поет глянув за вікно, де, як і у його вірші, буяла завірюха, і з жалем погодився з тим, що зустріч з другом, відкладається на кращі дні. До Нового року залишалося 10 хвилин. Поет взяв ножиці і почав різати клятий гіпс. Стягнувши його, він прошкультигав да вікна, відкрив кватирку і жбурнув білий чобіток на сніг. Потім повернувся до столу. Генсек у репродукторі вже почав розказувати про перестройку. Поет з останньою надією налив дві чарки... Потім взяв їх обидві в руки, глянув у вікно і побачив там... свою гіпсову ногу, яка поступово піднімаючись, методично стукала носаком, як дзьобом, у скло. Поет все зрозумів миттєво. Відчинивши кватирку, він простяг на вулицю руку з чаркою для Папи і під мажорне, впевнене бамкання курантів промовив: "З Новим роком, друже!"

А ось вірш, в якому вся ця історія, втративши прадиві, але обтяжуючі деталі, набула можливості існувати вічно.

Володимир Пилипко.

Знялась хуртовина, і друг мій не їде.
Давай-но, сестрице, до столу обідать.
Знялась хуртовина, і дня, як немає.
Дзигар старовинний дванадцяту грає.
Підтягнемо гирі, вікно віддихаєм.
На неба мундирі зірки уже сяють.
Давай-но, сестрице, до столу вечерять.
На мить проясниться, і знову хурделить

Шалопай

https://soundcloud.com/sekretarevam/shalopay07122017

Как славно шалопаем быть,
спокойным и веселым,
на белом пароходе плыть,
давать названья селам,
и с капитаном у перил
вести беседу ночью,
под рокот лошадиных сил,
о капитанской дочке.
А утром, резким, как слеза,
что обронил Всевышний,
таскать по сходням на базар
корзины спелой вишни,
и на стоянке затяжной
удить лещей горбатых,
и знать, что город за спиной,
в котором жил когда-то.

1988 г

Сл., муз. и пение - А. Секретарев. Аранжировка - В. Войчишин.
К началу ХХ века в индустриализованных странах Европы и в Японии - единственной индустриализованной азиатской стране, главным социальным тормозом развития являлась аристократия. И это понятно, - ведь наследственная привилегированность (обеспечивающая, в частности, преимущественный доступ к качественному образованию) небольшой части населения несовместима с индустриальной эпохой, которой требуется огромное число достаточно образованных людей, одаренных интеллектуально, что по наследству не передается.
Особенно остро, масштабно потребность в устранении привилегированных сословий выявлялась в тех крупных индустриализованных странах, которые не имели богатых колоний - Германия, Италия, Испания, Япония, Россия, а значит, где сильнее эксплуатировались и истощались собственные ресурсы, прежде всего - людские, где низовые массы, особенно крестьянские, были изолированы от внешнего мира, темны и мистифицированы.
Именно эти страны и стали главными зачинщиками всех драматических событий первой половины ХХ века, в результате которых не только была окончательно уничтожена как социальная сила светская аристократия (клерикальная и криминально-финансовая, самая молодая, уцелели), а и полностью изменена карта мира, на которой, в частности, исчезли колониальные империи.
Кстати, и лидером этого нового мира стали Соединенные Штаты Америки - страна, которая начала свое формирование в середине XVIII века, когда светская аристократия уже начала свой медленный, но неотвратимый уход с исторической сцены.
Каждая из вышеперечисленных стран-зачинщиков проложила свою тропу на общем пути избавления от аристократического наследия прошлого. И каждая тропа (независимо от того, какой идеологический толк она приобретала для объединения масс, противостоящих привилегированному меньшинству, - фашистский, националистический или коммунистический) на этом нелегком пути, увы, не могла не быть жестокой и жертвенной.
Заметим, что самой отсталой из перечисленных стран была Россия, вернее восточно-славянская империя, распавшаяся только в 1991 г. Поэтому залп Авроры - это всего лишь метка (безусловно, чрезвычайно значимая!) на начальном участке самой длинной, изнурительной тропы, ведущей к деаристократизации, демократизации и деимпериализации общества, тропы, которая до конца еще не пройдена. Впрочем, похоже, что нынешние русскомирские иллюзии - это финальный ее этап, и его преодоление не за горами.
Примечание. Заметим, что наиболее жестокими были те годы советской истории, в течение которых у власти пребывали поколения, сформированные в "доавроровской" империи. Так что не стоит слишком хаять залп Авроры. До него было еще хуже и темнее.
Когда ты был маугли пластилиновым,
воплощением триединства «жрать-срать-орать»,
тебя лепило самовылепленное из глины
старое чудише - Большая Белая Мать.
Оно хотело от тебя одного – сходства,
нет, не с самим собой, - со своею мечтой -
мечтой избавиться от собственного уродства,
сохраняя породу. Затея, конечно, была пустой.
Но если тебе везло, и удавалось выюркнуть, выползти
пташкой живой, змейкой из теплых и цепких лап
ты обретал волю в траве, в цветущих зарослях жимолости
где каждый изначально глуп и по отдельности слаб.
И если тебе везло еще сильней, и тебя не сплющивало
стопой великана, вышагивающего по своим делам,
ты начинал постигать суть мира неведомого, живущего
по жестким правилам, использующим бедлам
в качестве высокооктанового азартного топлива,
для цилиндров, камер сгорания и прочих штук,
в которых в движении согласуется все накопленное
трудами невидимых или видимых душ, мозгов и, конечно, рук.
И если тебе, наконец, вконец везло, то есть нечаянно удавалось
что-то нужное в мир встроить или ненужное в нем сломать,
ты получал право, понимая, что сделал в общем-то малость,
с благодарной улыбкою вспомнить Большую Белую Мать.

20.102017
https://soundcloud.com/sekretarevam/mayor-kochkin-24082017

Виставляю робочий запис пісні "Майор Кочкін", де я співаю, а Володя Войчишин лаконічно підіграває на клавішних. Коли ми позавчора робили цей запис, нам морально допомагав мій син Микола, який щасливо куняв поряд з нами на канапці, бо в нього тільки-но розпочалася армійська відпустка. Коротше кажучи, з Днем Незалежності, до якої нам ще грести і грести, за яку нм треба ще воювати і воювати, і насамперед - з нами самими, бо майорів Кочкіних поки що дуже не вистачає!

Майор Кочкин: продолжаем движение.
Жизнь - это бег, это растворение
в набегающем на гимнастерку пейзаже
с двумя красотками, одна из них даже
станет в свое время твоею женою.
Но это будет позже, не этой весною.
А этой весною кругом половодье.
Прорваны дамбы. Пожирает угодья
Нептун или кто-нибудь еще похлеще,
из тех, для кого мы всего лишь вещи.
Но мы не вещи. Мы когда -нибудь будем
не тем, что сейчас называется "люди",
а тем, во что нас трансформирует точка,
к которой движется майор Кочкин.
Майор Кочкин: продолжаем движение.
Есть проблема с кадрами. Но есть и решение:
не ждать героев, а обходиться налом,
то есть персоналом, которого валом.
То есть всеми нами - и нами, и ими,
всеми, кто хоть как-то держит свое имя
и может взять участие, - если не в стычке,
то хотя бы в ежедневной перекличке.
-Что не отличает обет от обеда?
-Главное - участие, а не победа.
-Правильно, но участие в движении, поскольку стоянка
похожа на бессмертие, а это обманка,
как песня: "Мама, я еще вернусь в твой маленький домик", -
ее придумал, кстати, не трагик, а комик!.
. 2006.

Провинциальная музыка.


Концертная запись, январь, 2017.


Посвящается Черкассам 1950-ых годов, городу моего детства.

Несет дымком провинциальным
от детской музыки моей.
Дорога к школе музыкальной
вилась меж лип и тополей.
И, огибая рынок шумный,
где гомон гулок, как арбуз,
я шел, и с нотной папки Шуман
глядел на Тань и на Марусь.

Потом был домик кривобокий
под звучной вывеской “Салон”.
Там офицерам мылил щеки
седой маэстро Мендельсон.
А там, где парк самозабвенно
вкушал под Ойстраха ситро,
гудел в тиши послевоенной
глубокий, словно бас, Днепро.

Мне трудно музыка давалась,
ее лады и письмена,
да так поныне и осталась
китайской грамотой она.
Но лишь заслышу - пианино
бренчит в распахнутом окне, -
опять становятся едины
и жизнь, и музыка во мне.

1982.

Концертная запись, январь, 2017.

Простір



Сл.и муз. А. Секретарев. Концертная запись. Март, 2017. Пение – А. Секретарев, гитара и бэк-вокал – Владимир Войчишин.

Русский подстрочник.

Мой товарищ ко мне приходит ночью,
он меня не будит, потому что имеет ключи.
Он на кухне садится, а я себе сплю.
Он там вирши слагает,
а я их не люблю.
Но, бывает, иногда приснится какая-то дурь,
и встаешь, чтобы совершить неотложное турне.
И двигаясь назад, к кровати,
я спрашиваю у товарища: "А как тебя зовут?"

И он всегда называет имя,
которое я никогда не слышал от товарища.
Это имя кочевряжистое,
не слыханное ранее,
мне не вспомнить,
поскольку его сразу забываю.
И я снова ложусь, и снится мне,
что мы вдвоем идем на далекие огни.
И товарищ не видит лица моего,
потому что я смотрю на мир его глазами.

Припев.
Пространство, - вокруг пространство,
а пустоты нет.
В гости, к себе в гости
нас зовет белая зима.


Все под снегом умолкло, только речка рыдает.
Что-то бормочет на броде сумасшедшая вода.
Ночь закаляет свой мрак,
и звездами звенит,
а на том берегу
костер горит.
Так горит, не просто горит - танцует, высвечивает лес.
Мы идем к реке через густой верболоз.
И товарищ мой входит спокойно в поток,
а меня, вместо него, смертный холод ожег.

Припев.

Просыпаюсь я утром
и на кухню иду.
Там займусь завтраком,
если еду найду.
Только присяду к столу, -
уже телефон трезвонит, -
будет кто-то, безголовый,
меня уму-разуму учить.
Я веду з ним беседу,
как бы сам себя поедая,
и при этом смотрю вокруг, -
кто тут был ночью?
Вдруг - глядь на пол, там лежит возле ног
белый лист бумаги, чистый-чистый, как снег...

Припев.

. 1999.

Оригинал.
Мій товариш до мене приходить вночі,
він мене не будить, бо має ключі.
Він на кухні сідає, а собі сплю.
Він там вірші складає,
а я їх не люблю.
Та, буває, щось раптом насниться дурне,
і встаєш, щоб здійснити невідкладне турне.
І до ліжка зворотню долаючи путь,
я питаю в товариша: "А як тебе звуть?"

І він завжди називає ім'я,
що ніколи не чув від товариша я.
Це ім'я кострубате,
що ніколи не чув,
я не можу згадати,
бо одразу забув.
І я знову лягяю, і сниться мені,
що ми вдвох ідемо на далекі вогні.
І товариш не бачить обличчя мого,
бо дивлюсь я на всесвіт очима його.

Приспів.
Простір, - навколо простір,
а порожнечі нема.
В гості, до себе в гості
нас кличе біла зима.


Все під снігом замовкло, тільки річка рида.
Щось бурмоче на броді скажена вода.
Ніч гартує свой морок
і зірками бринить,
а на березі тому
багаття горить.
Так горить, аж танцює, висвітлює ліс.
Ми йдемо до ріки крізь густий верболіз.
І товариш мій входить спокійно в потік.
а мене, замість нього, смертний холод обпік.

Приспів.

Прокидаюсь я ранком
і на кухню іду.
Там займуся сніданком,
якщо їжу знайду.
Тільки сяду до столу, -
телефон дзеленчить, -
буде хтось, безголовий,
мене розуму вчить.
Я веду з ним розмову,
сам себе їдучи,
і все дивлюсь навколо, -
хто тут був уночі?
Раптом - зирк на підлогу, - там лежить біля ніг
білий аркуш паперу, чистий-чистий, як сніг...

Приспів.

. 1999.

Високі хмари серпня.

Хмари -
які високі в небі хмари!
А птах пливе,
иіж них пливе,
шукає пари.

Серпень
вже літу коси підрізає.
Вже сум в очах,
бо по ночах
тепла немає.

Але дивись, - по соші
фура в Варшаву пливе.
А за кермом чувачок, -
слухає рок.
Яблук добрячих вагон
Єві-панянці везе.
"Єво, я твій чемпіон,
чемпіон, чемпіон!"
Що він верзе? Що він верзе?

Це хмари, хмари.
Які високі в небі хмари!
А птах пливе,
иіж них пливе,
шукає пари.

Серпень
вже літу коси підрізає.
Вже сум в очах,
бо по ночах
тепла немає.

Концертний запис, 2017, березень. Слова і музика - Антолій Секретарьов. Виконують: Орест Криса – спів, гітара, Сергій Тягнирядно – клавішні, Володимир Войчишин – бас-гітара, Андрій Войтюк – барабани. Звукорежисер - Ігор Курилович.


8888888888888888888

Profile

sekretarevam
sekretarevam

Latest Month

Июнь 2018
Вс Пн Вт Ср Чт Пт Сб
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom
Разработано LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner