Роздуми на тему - що таке історія?

Цю статтю, присвячену оновленому погляду на історію, я написав років 15 тому, коли інтенсивно займався проблемами циклічних змін клімату. Це її перша публікація.

Історія ( ῐ̔στορῐ́ᾱ) - цим словом давні греки іменували науку взагалі, усвідомлюючи при цьому, що вивчати можна тільки минуле. те, що відбулося. І дійсно, чим є наука, наукове знання, як не історією в такому розумінні - тобто достовірною інформацією про розгортання у минулому часі поведінки того чи іншого об’єкту - електрона, організму або земної кулі?
На жаль, цей первинний зміст грецького терміну забуто, і слово “історія” сприймається нині більшістю людей як описи минулого самого людства, причому цікавляться люди, як правило, минувшиною тих спільнот, до яких вони належать або хотіли б належати.
Специфіка ж іншого, суто натурологічного погляду на земну історію, геоісторію полягає у тому, що людські спільноти тут, взагалі, не виступають головним об’єктом дослідження. Зміни в складі і чисельності людності, так само як зміни флори або фауни розглядаються, насамперед, як індикатори тих чи інших глобальних процесів, які визначають клімат у тому чи іншому регіоні і, відповідно, стан середовища. Особливо це стосується минулих тисячоліть, коли і чисельність людності, і масштаби антропогенного впливу на середовище були незначними, тоді як у зворотньому напрямку впливи були вирішальними. Тож переселення народів, або зміни технологій господарювання історик-натуролог розглядатиме передусім як реакцію спільнот на якісь виразні зміни умов у регіоні.
Для традиційного історика, який вивчає еволюцію самих спільнот, така точка зору є незвичною, я б сказав, навіть некомфортною. І дійсно, тому, хто звик трактувати історичні події насамперед як реалізації прагнень народів і осіб, буде неприємно узгоджувати, скажімо, успіхи руських князів у протистоянні з печенігами, половцями або татарами з періодичними коливаннями клімату, викликаними 210-річними циклами сонячної активності, або співставляти 2400-річну періодичність осциляцій клімату з синхронними прискореннями еволюції людських спільнот в часи Платона і в часи Ейнштейна, відстань між якими у часі і складає приблизно 2400 років.
Втім, треба сказати, що ми тільки зараз починаємо усвідомлювати, що вся історія людства - це драматична і, водночас, творча боротьба поступального прагнення до досконалості, у великій мірі закладеного природою в людину, носія одухотвореної природи, і циклічного, коливального руху неодухотвореної матерії, зокрема, - могутніх жорен галактично-сонячно-земних циклів з різноманітними за тривалістю періодами - від доби до сотен тисяч років.
До недавніх часів ми перебували в полоні настанов антропогенного, а отже занадто прямолінійного погляду на нашу історію, звертаючи увагу здебільшого на цілеспрямовані дії спільнот і видатних осіб, аніж на умови, які спонукали їх до цих дій. Ці настанови найміцніше укріпилися у нашій ментальності протягом останніх 5-6 століть, чому сприяло:
- по-перше, те, що глобальний клімат в ці часи був винятково сприятливим для людини, це, зокрема, пояснюється ексклюзивним співвідношенням фаз циклічних змін параметрів орбітального руху планети ;
- по-друге, те, що площа антропогенних, тобто придатних для проживання людини територій на Землі досягла в ці часи екстремально високого значення, зокрема вона була найбільшою, принаймні, за останні 100 000 років;
- по-третє, тому, що залюдненість Землі протягом цих століть набула небувалого рівня (графік приблизної чисельності людства на планеті має такий вигляд: до 1600 року - незначні за амплітудою осциляції на тлі також незначного зростання середнього значення, після ж 1600 року - стрімке зростання, причому експоненціальне, тобто з постійно зростаючим темпом прирощення людності;
- по-четверте, тому, що протягом цих століть людство здійснило безпрецендентний прорив в логоевоюції, а саме - рівень опанованої людством енергії і інформації зростав протягом цих століть так само стрімко, як і залюдненість планети.
* * *
Нині ці триумфальні часи, очевидно завершуються, і людство на свойому земному човні впливає в бурхливе море неминучих катаклізмів, які воно має подолати так, як свого часу долали їх наші предки.
В сучасній свідомості починає в різних формах виразно формуватися передчуття наближення суворих часів випробувань. Зокрема, вчащання катаклізмів на планеті протягом останніх кількох років народжує це передчуття і серед пересічних, далеких від творчої наукової діяльності людей.
На жаль, попри всі успіхи наукового прогресу ХХ ст., загальновизнаного, чітко аргументованого прогнозу еволюції глобального клімату створено не було. Цей прогноз почав формуватися тільки в останні роки, тобто практично водночас з розгортанням чергового кризового періоду глобального клімату.
Таке запізнене розуміння геоісторії як взаємодії поступального процесу еволюції живих організмів і циклічних процесів обміну “мертвої” матерії пояснюється тим, що тільки протягом останніх десятиліть людство одержало (вперше в своїй історії) інструментальні, достатньо точні методи датування змін стану земного середовища в минулому, без яких конструктивний аналіз геоісторії і конструктивний прогноз її тенденцій здійснити неможливо. Зазначимо, що для того, щоб одержати ці методи, необхідно було вдосконалити розуміння природи, так би мовити, і вглиб і вшир, тобто домогтися проникнення у таїни як мікро-, так і макрокосмосу. А на це потрібен був час. Нарешті, це здійснилося, і ми маємо такі новації як радіоізотопна стратиграфія (вміння виділяти річні шари-страти у природніх відкладинах і вимірювати в них концентрації ізотопів, які є індикаторами тодішнього стану середовища), як поява приладів для високоточних вимірів параметрів руху Сонця і планет, характеристик галактичного випромінювання тощо. Все це дозволяє впевнено стверджувати - створення принципово нової геоісторії вже розпочалося.
* * *
Але все це високотехнологічне, інформаційне озброєння дісталося людству вкупі з іншими наслідками прогресу. Нові знання породили нові, легкі для запозичення масові технології виробництва і виживання, різко збільшили залюдненість планети, полегшили доступ людських мас до опанованої енергії і інформації. Це створило нові проблеми, а то й загрози існуванню людства.
Тут треба зауважити, що самі нові знання, як, втім, і в давні часи, залишились доступними мізерній долі людства. Більшість людей, як і раніше, у своїй діяльності лише керуються алгоритмами, не володіючи вмінням створювати їх. Але новим моментом тут є те, що це традиційне розшарування людства на творців і повторювачів набуло небувалої амплітуди, контрастності. Якщо в діалогах філософів і, взагалі, вчених часів Платона міг взяти участь практично кожний більш-менш освічений грек, то зараз доля тих греків, які можуть пояснити, яким чином, скажімо, теорія лінійних операторів дозволяє визначити спектр випромінювання збудженого атому, просто мізерна. Але при цьому майже кожний пересічний сучасний грек (а всі ми у значній мірі греки ), по-перше, споживає стільки енергії і забруднює середовище так, як в часи Платона робили хіба що базилевси, а, по-друге, взявши в руки автомат, не кажучи вже про штурвал військового літака, може знищити стільки інших греків, скільки не снилося самому Ахіллесу.
Тобто проблемою сучасного етапу еволюції людства стає масовість і кількість, які надзвичайно випередили індівідуальність і якість. Яскравим прикладом цієї ризикованої плати кількістю за якість є проблема забруднення : покиддю і токсинами - нашого середовища, зброєю - нашого інструментарію, поп-культурою і фанатизмом - нашої ментальності.
Наведу одну, здається, доречну паралель. Коли на Землі настає кризовий період високої зволоженості, то трав’яниста рослинність гине саме там, де її в сухий, сприятливий період було найбільше. Справа в тому, що життєві відходи трави - залишки коріння - містять багато азотних з’єднань, які за сильних злив так закислюють грунт, що нове зерно у ньому прорости не може. Якщо б цього не було, трава, можливо, заполонила б увесь суходіл. Ця теза нагадує нам, що у природі передбачено механізми, які стримують знову ж таки поступальне, монотонне прагнення організмів до розмноження.
Тож, щоб відчути гостроту всіх проблем, які стоять перед людством в наші часи - часи екстремально великого знання і екстремально великого бруду напередодні екстремально великих природних катаклізмів, суто натурологічний, холодний і виважений погляд на геоісторію, за якого людина виступає скоріше як її об’єкт, аніж суб’єкт (суб'єктом, співтворцем історії геосистеми людина тільки починає ставати), вважаю, є вельми доречним.

Повна збірка моїх перекладів Й. Бродського українською.

Зміст.
Вступ.
Перелік посилань на мої переклади Й.Бродського.
ххххххххххххххххххххх
Вступ.
Десь наприкінці 1980-их, здається, осінньої ночі, я сидів на кухні і намагався скласти вірш, присвячений ідеї внутрішнього, а може так - "ефірного" листування, спілкування межи людьми, насамперед творчої, «лоцманської» породи.
Вірш я складав українською, і він мав бути не міський, не сільський і не містечковий, а в усіх трьох іпостасях єдиний. А мова моя українська вперто тягла до сільського свого коріння з молодою містечковою паростю, і ніяких слідів присутності міської іпостасі у цій двовимірності кореневій не було помітно. Що робити? Дивлюсь, - на столі збірка Йосипа Бродського "Новые стансы к Августе", ще самвидавська. О, думаю, перекладу українською щось з Йосипа, - так, для активізації урбаністичного початку в цій моїй українській містечково-сільській мові, бо Йосип же пітерець, а Пітер - це урбіс №1 в нашій з ним Імперії.

Розкриваю, - і якраз на підходящому вірші "В деревне Бог...", - підходящому, бо це вірш, написаний про село тим, хто виріс у місті, а коріння своє національне має в містечковій зоні (принаймні, на терені згадуваної вже Імперії). Переклав досить швидко, і так захопився цим перекладацьким процесом, що і про свій вірш забув. Переклав ще один. Вже суто міський - "Подруга милая, кабак все тот же...". Спати ще не хотілося, то й взявся за третій - "Одному тирану". Цей вірш я не дуже полюбляв, але він подобався багатьом з тих, кого я любив, поважав і часто згадував. Тобто це вже був переклад, так би мовити, на замовлення. Його робив довше, ніж попередні. Закінчив і пішов у ліжко.
Ранком прочитав всі три і відчув в собі нову якість. Того ж дня закінчив і свій вірш про "ефірний" лист. Схоже, його можна вважати викладенням концепції перекладацтва як своєрідного листування. Ось цей вірш.

Лист

Як хороше одержати листа,
в якому буркотливий незнайомець
сповіщує тебе, що ти дурний,
немов отой шматок деревини.

Над головою вітами хита
чи клен, чи липа. Радий, що відомість
дійшла до тебе, співчутливцю мій.
Як ти живеш? І хто твої сини?

Над степом день. Збираюся в мандрівку, -
в твоїх краях ніколи не бував.

З тієї щасливої ночі я і почав час від часу займатися перекладами, а, вірніше, версифікаціями поезій. І не тільки Бродського, а й інших близьких мені авторів, з якими, здається, веду оте саме "ефірне" листування. Втім, до Бродського звертаюся найчастіше. Особливо до віршів його "болдінської осіні", яку створили Йосипу його смішні і бідні гонителі у 1963-1964 роках. До речі, в одному зі своїх пізніх інтерв'ю Й.Бродський назвав ці роки заслання в архангельську глухомань найкращими у своєму житті. Мабуть, це так, бо його вірші, "ефірні" листи, складені в ту пору життя у виразно тривимірному просторі "місто-містечко-село", летять щонайдальше і читаються найясніше, тож і відповідати на них найлегше і найцікавіше.
ххххххххххххххххх
Перелік посилань на мої переклади Й.Бродського.

И. Бродский. В деревне Бог живет не по углам... Элегия (Подруга милая, кабак все тот же...). Одному тирану. 24 декабря 1971 года. Послесловие.
https://stihi.ru/cgi-bin/login/page.pl

И. Бродский Письма римскому другу.
https://stihi.ru/2009/04/24/5749

И. Бродский Ты выпорхнешь, малиновка...
https://stihi.ru/2010/02/08/6012

И. Бродский Post aetatem nostram.
https://stihi.ru/2009/05/04/3759

И. Бродский Холмы.
https://stihi.ru/2009/05/04/3452

И. Бродский. Дом тучами придавлен до земли... Что ветру говорят кусты...
https://stihi.ru/2009/11/23/3726

Й. Бродський Мексиканское танго.
https://stihi.ru/2009/06/23/5635

И. Бродский Чаепитие.
https://stihi.ru/2009/11/25/1096

(no subject)

Вдыхая смог - выдыхая слог,
шагая вгору по склону лет,
легко быть богом, поскольку бог
прекрасно знает, что бога нет.

11.04.2020

(no subject)

Мур і кульбаба паруються рідко,
хоч ця сполука - камінь і квітка –
мабуть, одна з найміцніших сполук
в світі, що повен борні і розлук.

11.04. 2020

Цей ранковий нехитрий віршик навіяно світлиною Олександра Фролова (м. Київ).

Прекрасний морок кохання

Кохання темрява нехай нас огортає.
Це темрява, яка не шкодить світлу.
Щоб те саме від себе не засліпло,
вона його до світу повертає.

09.04.2020

Such a cold nignt tonight. (слова і музика Джино Сантерколе (Gino Santercole).

(no subject)

Одні при дорозі копають криницю,
інші риють посеред двору.
Ті тримають в руці синицю,
ті відпускають у вись неозору.
Такі ми є. І це треба знати,
щоб нас не затяг в каламутну кашу, -
мовляв, всім однаково помирати, -
вірус брехні про однакість нашу.

28.03.2019

З вчорашніх спостережень.

У пошуках місця пурхають синиці,
невтомно і стрімко вони проринають
крізь гілки осінні на гілку осінню
і вхоплюють зором відмінні дрібниці
і дзьобають те, що призначене дзьобу.
І кущик шипшини аж мліє, щасливий,
бо втратив самотність свою, як хворобу.

25.11.2019

(no subject)

“...and miles to go before I sleep.” (R.Frost.)

...так-так, ще нам далеко йти,
і слава Богу, що далеко.
Нема рубіжної мети
тобі, якщо, подібно греку,
прямуєш в безвість й водночас
пливеш з Ітаки до Ітаки.
Любов земними робить нас,
але її таємні знаки,
що виникають прямо тут,
між верб, знайомих ще з дитинства,
вишикуються в гострий кут -
герб вічних мандрів українства.

22.11.2019

Спиной к свету в конце коридора.


В торцевом конце коридорчика
подоконные разговорчики
мы с дружком ведем интересные,
тет-а-тет ведем, - место ж тесное.
Говорим. Следим за колегами.
Так и мы, увы, ходим-бегаем
и покорные, и проворные
мураши - жильцы коридорные.
Только изредка впасть случается, -
если друг в пути повстречается, -
в состояние тупиковое,
по-хорошему бестолковое.
В нем покоем мы наслаждаемся
хоть спиной, но все ж приближаемся,
позабыв себя, к свету вечному
за окном житья быстротечного.

08.11.2019

(no subject)

Коли вставля сірома листопад
голодним вівцям вовче в їх породу,
йди до ріки, позбавленої вад,
і подивись на щиру сіру воду,
яка тече так само, як текла
в часи погоди - доброї і злої,
керуючись не примхами тепла,
а сталістю тектоніки земної.

17.11.2019.

Навіяно жінчиною спорожнілою клумбою з впертими хризантемами, бесідою у Фейсбуці про релігію, філософію і науку і віршем Володі Прилипка "А ріка, як вдова восени..." (дуже рекомендую!)